24 лютого він стояв на зупинці, як над головою пролетіла ракета: криворізький гвардієць розповів, як став “очима” в небі у складі аеророзвідки

«В середині літа був перший виїзд в район #Новопавлівки, в Херсонську область. Несли службу на блокпостах, підтримували правовий режим воєнного стану», – згадує військовий. Згодом Олександр у складі підрозділу оперативного призначення на початку вересня взяв участь у звільненні Високопілля.

«4 вересня вирушили в район бойових дій, завданням було зачистити населений пункт та тримати оборону населеного пункту Високопілля. Потім було Архангельське. Тоді ворог добре підготувався – по нам працювали і танки, і АГС, і САУ, була авіація. Далі була Золота_Балка, Новоолександрівка та Дудчани. Там я отримав контузію. Від осколків в боку мене врятував магазин, а голову – каска», – розповідає Sava.

«У Високопіллі мене вразили колосальні руйнування. Побачив наслідки російської «цивілізації». Я не думав, що у 21-му столітті таке взагалі може бути. Для мене прийняття війни такою, яка вона є насправді проходило дуже довго. Зустріч мирного населення… люди просто на коліна падали… Емоцій було багато, особливо злості. Такої злості я ще ніколи не відчував», – говорить Олександр.

«У Новоолександрівці, після звільнення, підійшов місцевий чоловік і просив взяти його до нас – хотів помститися за увесь той жах, що йому довелося пережити в окупації. В людей, які пережили окупацію на собі світ не те що змінився – він став іншим. Допомагали нам чим могли – давали воду, годували, попереджали про заміновані території», – згадує Sava.

«У Дудчанах ситуація була найскладніша – село знаходиться на самому берегу Дніпра і артилерія противника могла працювати по нам одразу з декількох сторін. Був постійний рух техніки, спостерігали за нами, працювали ПТУРами, мінометами. Після того, як відпрацював наш танчик, гулу російської техніки стало набагато менше. Іншим разом над нами «висів» ворожий дрон і після того, як він полетів на лівий берег, нас почали так потужно крити, що не можна було навіть підняти голову», – розповідає гвардієць.

Після поранення та реабілітації Олександр повернувся у стрій та опанував нову професію – став «очима» підрозділу.

«Небо повинно мати «очі». Аеророзвідка у першу чергу береже особовий склад, адже кожен боєць – це батько, син, брат, чоловік. Зараз війна перейшла на інший рівень і чим більше в нас «очей» в небі, тим більше можливостей побачити скупчення ворожої техніки чи особового складу противника, їх позиції. Це можливість краще коригувати роботу артилерії. Якщо раніше необхідно було робити розрахунки на папері, то зараз, за умови наявності зв’язку, картинка буде набагато чіткіша та матиме більший ракурс. Тоді є можливість оцінити усі ризики, адже кожному командирові потрібно не лише виконати завдання, а й зберегти життя особового складу. Аеророзвідка – це річ, яка дозволяє виконувати свою роботу на найвищому рівні. Ворог теж не стоїть на місці, навчається і ми повинні бути мінімум на п’ять кроків попереду них», – відзначає Sava.