Акустичне тріо Маренич… Сучасній, навіть патріотичній молоді, це ім’я мало що каже. А у другій половині минулого сторіччя протягом трьох років їх пісні, виключно українські та українською мовою, лунали на кожному кроці далеко за межами України. Лунали, викликаючи захоплення українською культурою та Україною в цілому. Вони з’явилися на небосхилі тодішньої естради яскравим феноменом, блискучим метеоритом та несподівано зникли.
Інформатор розповість історію цих талановитіших співаків та що ставалося з тими, хто не вписувався в рамки ура-комуністичної радянщини та відстоював право на власну творчу індивідуальність.
Кажуть, що Господь любе шуткувати, зводячи разом ну дуже різних людей. Так склалося і з Мареничами. Валерій Маренич – криворіжець. Його дружина Антоніна та її сестра Світлана – росіянки з Куйбишева (Самара). Він – самоучка, який грав у цирку на ударних інструментах. Антоніна – студентка музикально-педагогічного училища з дуже сильним голосом, який дозволяв їй співати у багатьох жанрах. А до Волинської філармонії, де юридично працювало тріо, вони потрапили… з Казахстану.
На момент знайомства з Валерієм дівчина вже виступала у складі вокального октету московського естрадною оркестру “ВІО-66” під керівництвом Юрія Саульського. Далі, як це часто стається у житті – зустріч, дружба, закоханість, одруження…
Ідея створити власний музичний колектив прийшла парі у готельному номері в Новосибірську. Вони саме дивилися новорічний музичний випуск, коли Антоніна звернула увагу на те, «як багато дуетів розвелося».
Щоб втілити задум, подружжя влаштувалося на роботу у Ворошиловградську (нині Луганську) філармонію, та там керівництво їх не підтримало. Мовляв, вони і вдвох непогано співають. Мареничі звільнилося, і подалося у Рівне. Певний час дует працював тут.
Одного разу зателефонував директор Волинської філармонії. Він терміново шукав солістів, адже зривалися гастролі. Пообіцяв артистам підвищити ставки, пошити костюми, і головне – забезпечити квартирою. Так Антоніна і Валерій опинилися у Луцьку. Згодом тут до них приєдналася сестра Антоніни Світлана.
Антоніна та Валерій Маренич
Існує легенда, що акустичне тріо Мареничів виникло випадково. Якось на концерті, в якому вони співали у провінційному будинку культури, зник електричний струм… Мареничі заспівали наживо без підсилювачів звуку та під акомпанемент звичайної акустичної гітари. Виступ був настільки вдалим, що керівництво філармонії швиденько оформило їх самостійною творчою одиницею…
Далі Мареничі співали виключно наживо, навідріз відмовляючись від фонограми.
Визнання прийшло до колективу не відразу. В перші роки тріо багато гастролювало невеликими містами, брало участь у різноманітних конкурсах. Пізніше – вибороло перше місце на огляді ВІА у Харкові, а нагородою стала поїздка на молодіжний фестиваль у Кубі (однак, в Гавану їх так і не пустили). На телеекранах України тріо з’явилося у 1978 р. і протягом трьох років з ефіру не зникали – почалося ера Мареничів. Пісні народів світу та поп-шлягери з їхнього репертуару відразу ж зникли – залишилися тільки україномовні, всенародно улюблені пісні “Сиджу я край віконечка”, “Посилала мене мати”, “Ой у гаю при Дунаю”, “Несе Галя воду”, “Ой під вишнею”, “Тиша навкруги”, “Чом ти не прийшов?” Публіка була у захваті й не тільки українська. Світ ніби відкривав українську пісню, український колорит, українську культуру, уражувався її красою й глибиною та захоплювався.
Гурт співав виключно українською мовою ідеально чисто, без жодних натяків на акцент. Ніхто не вірив, що Валерій родом з російськомовного Кривого Рогу, а Антоніна й Світлана — росіянки із Самари (тоді Куйбишева). Їхні голоси, баритон і два мецо-сопрано зливалися воєдино та своїм гіпнотичним звучанням проникали у серця слухачів. Це був незбагненний приклад для всіх — ось як можуть за бажання оволодіти українською мовою представники інших національностей.
Антоніна та Світлана якось розповіли, що адаптуватися до нових умов їм допомогли дитячі спогади про українську пісню. Виявляється, мама Валерія співала у Дніпропетровській філармонії, а його батько грав у духовому оркестрі.
У 1979 р. фірма “Мелодія” випустила довгограй Мареничів, Укртелефільм зробив його відеоверсію. У цьому ж році Мареничі представляли Радянську Україну на Євробаченні із піснями “Ой у гаю при Дунаю” та “Несе Галя воду”.
Успіх був приголомшливим, але недовгим. У 1980 році колектив відмовився виступати на Московській олімпіаді. Пізніше Мареничі не стали співати на концерті з нагоди Дня працівників сільського господарства. Вони не виконували патріотичних пісень, та ще й захоплювалися піснями січових стрільців.
«Ми тоді потрапили в немилість до влади через свою принципову позицію. Відмовилися брати участь в одному урядовому концерті в палаці «Україна», тому що Антоніна захворіла і лежала з високою температурою. Не могла ж вона в такому стані співати наживо. Нам пропонували відкривати рот “під фанеру”, але ми відмовилися. А наші недруги піднесли все інакше. Тому що хтось заробляв на нас гроші, а хтось заздрив. Знаю, наше тріо дуже любив Володимир Щербицький, тому жоден партійний і урядовий концерт без нас не обходився. Але йому щось наплели про нас. Тому рішення нагорі було жорстким: заборонили виступати за межами Волинської області та прибрали наші пісні з радіо і телебачення», – розповість про це потім в одному з інтерв’ю Валерій Маренич.
Таке раптове зникнення суперпопулярного й найприбутковішого колективу України спричинило до появи чутки про їхню втечу до Канади. А вони, як і раніше, жили утрьох в однокімнатній квартирі, хоча 1992 р. гастролювали Північною Америкою.
З небуття Мареничі повернулися тільки на початку 1994 p., коли, розпрощавшись із Волинською філармонією, самостійно відзначили 20-ту річницю своєї творчої діяльності великими концертами у столичному палаці “Україна”. У 1983 році у Валерія та Антоніни народився син Богодар.
На студії “Олекса” тріо зробило серію реміксів своїх колишніх хітів у сучасній музичній обробці. Антоніна Маренич згодом дебютувала як композитор, а також записала цикл із семи телепередач під загальною назвою “Колисанка”.
У 1998 р. вийшов перший компакт-диск Мареничів “Три тополі” з піснями початку 80-х, що раніше не видавалися, а вже через два роки перевидано перший альбом – “Ой під вишнею…”, а у лютому 2003 р. – Антоніні, Світлані та Валерію Мареничам надано звання “Народних артистів України”. З цієї нагоди “Taras Bulba Enlertainmenl” скомпілював збірник “Співає Тріо Мареничів”.
В кінці 2004 р. Мареничі заявили, що більше не виступатимуть утрьох. Довгий час Валерій виступав сольно. Антоніна теж, інколи долучаючи сестру Світлану…
Валерій Маренич
Інформатор пропонує послухати та три пісні з репертуару тріо Маренич та насолодитися цим приголомшливим співом.
Раніше Інформатор писав про те, що хлопчик з Кривого Рогу став талісманом українських військових.
Підписуйтесь на Telegram канал Інформатор Кривий Ріг і дізнавайтеся першими про головні новини міста.
Альона Свірідова
