Криворіжанки за кордоном: з якими проблемами стикнулися жінки з дітьми рятуючись від війни

Після початку повномасштабного вторгнення багато криворізьких жінок з маленькими дітьми мусили рятуватися від війни. Для багатьох, прихистком стали країни Євросоюзу і не тільки. Але розлука із сім’єю, рідною домівкою та постійні переживання через близькість рідного міста до фронту, це не всі проблеми, з якими мали впоратися жінки з Кривого Рогу у різних країнах.

Інформатор поспілкувався з дівчатами з Кривого Рогу, які з дітьми півроку знаходяться далеко від дому, в Польщі, Німеччині, Іспанії та Нідерландах.

Олена з двома дітьми довго не наважувалася поїхали, але коли вже почали “здавати нерви” і страх брав гору, спакувала рюкзак, взяла двох доньок і поїхала до Польщі. Як і всі, хто перетинав кордон у березні, думала що через місяць повернеться додому, тому їхати далі, ніж Польща не планувала. Але швидко все не скінчилося.

Як розповідає Олена, найтяжчим було знайти житло: “Нас футболили вже по всім містам Польщі, тому що у той час (березень – ред.) вже було дуже багато переселенців і не у всіх містах можна було знайти волонтерів. І всі місця вже були переповнені. Коли ж ми прибули до Вроцлаву, дуже довго стояли у черзі до волонтерського центру, нам підшукували житло. Але коли сказали, що нібито є місцина і коли ми туди поїхали, виявилося це дуже віддалене місце, де одна домівка від іншої знаходилася на відстані більш ніж 2 кілометри. Освітлення не не було і я з двома дівчатками у машині просто злякалася…по-жіночому злякалася, бо вже знала, що тут іноді пропадають люди…віддала всі злоті, що змогли розміняти на той момент і попросила машину повернути назад”.

Знесилені від очікування на кордоні, переїздів і черг, Олені прийшлося попросити прихистку на ніч у “знайомих через знайомих”.

“Наступного ранку ми знову прийшли до волонтерського центру, стали у кілометрову чергу і просто у відчаї там стояли”, – згадує Олена.

Але у цей же день ті ж самі знайомі знайомих знайшли волонтерів, які надали Олені з дітьми цілу квартиру. Звісно, такого вона не очікувала і каже що: “Це мабуть українцям так Бог допомагає”.

Олена згадує, що на початку коли поляки дуже швидко розмовляли, то зрозуміти їх не могла, але згодом схожість української і польської мови дозволила більш-менш комфортно існувати у чужоземному суспільстві.

Олена працює онлайн, а доньки навчаються дистанційно в українських школах.

“Мову спочатку намагалися вчити, але через думки що от-от повернуться додому, руки не тягнуться до вивчення”, – говорить Олена.

Стосовно виплат, жінка отримує по 500 злотих на дитину, ця допомога оформлена на рік, але перші гроші вона отримала аж після трьох місяців знаходження у Польщі.

З початку перебування у Польщі волонтерська підтримка була просто неймовірна. І досі іноді приходять та питають, чи потрібна допомога.

“Найскладнішим і досі залишається пошук житла. І не тільки безкоштовний прихисток, а й за гроші дуже важко знайти житло, бо українкам з дітьми не хочуть здавати оселі.”, – ділиться спостереженнями Олена.

Вже більше ніж півроку жінка з двома доньками живе у Польщі і кожного дня мріє повернутися додому.

А от Марія з дворічною донькою після початку повномасштабної війни поїхала аж до Іспанії. Дорога закордон виявилась неймовірно важкою.

“Нас у плацкарті, разом з боковими місцями, їхало 18 осіб, разом з котами, собаками і у повній темряві. Потім була перевірка на міцність на кордоні…автобуси, літак і вже у Мадриді нас зустріли родичі і ми змогли видихнути”, – розповідає Марія.

Жінці дуже пощастило, що у неї були родичі, які змогли прихистити. У муніципальному центрі Марії запропонували безкоштовні мовні курси і англо-іспанський садочок для дитини. Волонтерський центр допомагав продуктами.

“Коли приїжджаєш до Іспанії, то у тебе два варіанти: або ти сам по собі, або йдеш у Червоний Хрест, який забезпечує житлом і їжею. Жодних виплат переселенцям з України в Іспанії не виплачують. Але у соціальному центрі кожні два тижні давали картку на продукти у розмірі 50 євро”, – каже Марія.

“З роботою дуже важко, адже самі іспанці сидять без роботи”, – підмічає жінка.

Тому Марія з мамою і донькою вирішили переїжджати і за допомогою платформи “Опора”, де англійці пропонують прихистити на півроку у себе переселенців. Отже родина переїхала до Англії, там їм запропонували відвідувати безкоштовні мовні курси, де для зручності няня займається з дитиною, поки мама з бабусею навчаються.

Крім цього, кожні два тижні волонтери допомагають з продуктами. Виплати здійснюються щомісяця, у розмірі 300 доларів.

Марія в превеликою вдячністю відноситься до всіх іноземців, які допомагають, але рахує дні, щоб повернутися до рідної України.

Христина з Кривого Рогу з трирічним сином не збиралася їхати з України. Вона, як і багато інших казала “от коли прилетить, тоді поїду”. Коли по місту “прилетіло” вперше, риторика не змінилася: “От якщо прям поряд вдарить, от тоді поїду”. Але коли вдруге по місту нанесли удар, нерви не витримали і вона поїхала до Німеччини.

“Після прибуття до Німеччини, нас поселили у табір для переселенців, там прожили вихідні і після цього діти підчепили кишкову інфекцію, вони були дуже слабкі. Але це не зупинило керівництво табору і нас переселили до загального табору, це була велика концертна зал де з тонких дерев’яних стін зробили кімнати на 6-7 людина, душ був на вулиці в залізних “цистернах”.

На щастя була особиста охорона для біженців, вони класні, намагалися нас підтримати, нам робили обстеження начебто ми з країни 3-го світу, туберкульоз, кров і тд, на коронавірус кожні днів 10 нам. Шукали житло соцпрацівники. Через місяць ми переїхали в гуртожиток і почалася історія з документами це був жах… тут все шлють листи, і якщо хочеш прискорити процес оформлення документа, тобі скажуть чекайте листа.. взагалі тут все довго робиться, скрізь потрібні терміни (записи), у нас в Україні все було просто, захотів поповнити рахунок на телефон зайшов у Приват24 поповнив і все, а тут потрібно купувати картку що б поповнити, як в Україні років 10 тому”, – дивується Христина.

“Із соціальними виплатами тут все добре, але проблема із садочками їх мало, тому ми досі чекаємо місця, через це я не можу піти на мовні курси, так як нема з ким залишити дитину. Від цього і проблеми з пошуком роботи”, – переживає дівчина.

Як пояснила Христина: ” У Німеччині є люди, які не розуміють, чому до українських біженців таке добре ставлення, але інші нам пояснили чим укрїнці відрізняються від інших біженців. Коли до Німеччини бігли з Сирії, наприклад там бігли чоловіки, вони кидали сім’ї під бомбами, рятували себе і небагато з них забрали потім свої сім’ї. У Німеччині вони знайшли собі нових жінок, а в нас бігли жінки та діти з цього все по-іншому”.

Ольгу з донькою на третій день повномасштабної війни вивіз до кордону з Польщею чоловік. Далі, щоб опанувати паніку, Ольга з дитиною побула трохи у знайомих. А далі вони поїхали у Нідерланди.

“Мовний бар’єр побороти так і не вдалося, дуже тяжко було спілкуватися. Після приїзду, волонтери розселили нас у в’язниці. Загалом, якщо не враховувати, що тут жили люди, які скоювали тяжкі злочини, то в принципі було непогано. Триразове харчування, камери слугували кімнатами, але на вікнах були решітки. Інтернет був поганий, через товсті стіни, але надворі можна було користуватися без обмежень”, – розповідає Ольга.

“Але побули ми там декілька днів і волонтери знайшли житло, у будинку де роблять ремонт, але до деяких квартир дійдуть лише взимку, тому до грудня ми могли тут жити. Все купували за власний рахунок. Але були виплати, задля яких треба було, щоб Нідерландці приписали нас. На щастя це вдалося зробити, за що велика подяка волонтерам. Виплати становили близько 700 євро на двох з дитиною”, – згадує Ольга.

Через деякий час, неймовірний сум за родиною і домівкою, а також відсутність роботи змусили її повернутися у Кривий Ріг.

Загалом, Нідерланди виявилися дуже комфортною країною, можливо через те, що мало жінок наважувалися їхати так далеко, тому українців там було не дуже багато.

Як ми бачимо, загалом, криворіжанок дуже тепло зустрічали у різних країнах. Але рідну Україну неможливо замінити.

Підписуйтесь на Telegram канал Інформатор Кривий Ріг і дізнавайтеся першими про головні новини міста.

Олена Шевченко