«Туроператор, який пропонує квитки в дитинство»: роман «На вулиці Солоній» викликав хвилю ностальгічних відгуків

ХІV Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» у Києві став місцем зустрічі читачів із однією з найтепліших книжкових новинок цього року — романом Ії Морели «На вулиці Солоній». Історія про дитинство, літо біля річки Самари та людей, що залишаються у пам’яті назавжди, після закінчення фестивалю продовжила жити вже у читацьких спогадах та стала трендом в соціальних мережах.

Український роман «На вулиці Солоній» письменниці Ії Морели продовжує збирати відгуки читачів, які впізнають у книзі власне дитинство, знайомих людей і навіть вулиці, на яких виросли. Історія про Сявку, її друга Тюбу та літо біля річки Самари після виходу роману стала близькою читачам різних поколінь. За словами авторки, під час презентацій і творчих зустрічей вона дедалі частіше чує схожі Історії.

«Мене як авторку найбільше тішить, коли зовсім незнайомі люди пишуть: “Мені здається, що це написано про нашу вулицю”. Дуже багатьох вражає, що в цій книзі вони головні герої: “Це ж моє дитинство”, “У мене був точно такий друг”, “Ми так само гралися”. І це буквально в кожному відгуку».

Ія Морела зазначає, що такі повідомлення надходять і від молоді, чиє дитинство припало на 2000-ні роки, і від людей поважного віку.

«Одного разу жінка, якій було вже трохи за вісімдесят, сказала: “Так тут же про мене написано. Це про моє дитинство». Тоді я зрозуміла, що кожне покоління українців виросло на тій самій вулиці Солоній».

Читачі створюють власні ностальгічні історії за мотивами роману Ії Морели.

Особливе місце серед читацьких відгуків зараз посів рілс з Instagram, який створила Марина Краснобока. Коротке відео, зібране з кадрів літа у дідуся й бабусі, дитячих ігор, старих дворів, знайомих речей і теплих родинних спогадів, настільки точно передало атмосферу роману, що не залишило байдужою навіть саму письменницю.

«Це такий класний відгук, що навіть відклала половинку зефіру, бо й без нього стало солодко і радісно! Пішла передивлятися рілс у сто сорок п’ятий раз», — написала Ія Морела.

У відповідь Марина Краснобока коротко підсумувала власне враження від роману: «Дякую за повернення в дитинство».

Свій відгук читачка перетворила на справжню подорож у літо, яке пам’ятають мільйони українців: «Я щойно таку книжку дочитала, таку книжку! Перегони вулицею на велосипедах і з’їдені нишком цукерки, бабині лігоминки, запах вечірньої матіоли і присмак розчарування, коли друзі не виходять гуляти, бо до них приїхали гості. І змагання з дідом за телевізор, і купа питань про нелогічні речі, на які дід не може знайти відповідей і використовує універсальне: “Понапридумають єрунди” або “Не прилипай як смола до сраки”.

Тут хованки і магазин за листочки з дерев, тут гарбузова сопілка, хутряна шапка, яку поїла міль, і бабина колекція хусток, святкових і буденних. Тут пахне пилом горища, де все достобіса цікаве, хоч і неймовірно старе. Сварки з сусідками і їх пізні посиденьки на лавці. А ще стара ванна з жабуринням і побиті коліна.

Це біографія дитинства. Можливість побути у часі, де кожного дня ставалося щось веселе і цікаве. Як же іронічно деякі спостереження відгукуються саме зараз.

Це двісті сторінок із кадрами спогадів, ваших спогадів, моїх спогадів. Читання Ії Морели можна прирівняти до перегляду дитячого фотоальбому або до перегляду цих тік токів із нашими дитячими вигадками і нерозумінням, як в часи без інтернету ми всі додумувалися до одного й того самого.

Читайте, читайте цю книгу, скільки б вам не було років, у будь-яку пору. Для того, щоб посміятися, просльозитися і поностальгувати за тим, якими ви були».

Роман «На вулиці Солоній» нагадує: у кожного з нас є власна історія дитинства, яку хочеться згадати. У кожного є своя Солона — свій двір, літні вечори, друзі, сусіди й маленькі історії, які залишаються з нами назавжди. Можливо, саме час дістати старий сімейний фотоальбом, згадати своє літо і поділитися цією історією з дітьми, з рідними та друзями. Адже дитинство продовжує жити доти, доки ми його пам’ятаємо і розповідаємо одне одному.