Короста не відступає: як запобігти заразній хворобі

Короста (скабіес) — інфекційне паразитарне захворювання шкіри, збудниками якого є коростяні кліщі. Джерелом збудника при корості є хвора людина. Головний шлях поширення корости — сімейно-побутовий контакт.

Короста є однією з прадавніх хвороб зовнішніх покривів тварин і людей і була знайома ще стародавнім людям, а термін «скабіес», який зберігається до теперішнього часу, існував ще у Давньому Римі. Історичний досвід посвідчує про масове розповсюдження захворювань на коросту в період військових конфліктів, складних умов життя певних шарів населення. Післявоєнний період характеризувався масовим розповсюдженням корости, коли повсюдна реєстрація не проводилась. Окремі автори вказують на зараження в цей період до 30% населення і до 100% – окремих груп населення. Масові ураження мали місце
у учнів шкіл та інших колективів. Короста практично розповсюдженна у всіх країнах світу. Сприйнятливість людини до корости висока, – розповідає лікар – паразитолог ВСП «Криворізький РВ ДУ «Дніпропетровський
ОЦКПХ МОЗ» Галина Сухарева.

Зараження коростою відбувається внаслідок передачі кліща від хворої людини до здорової як під час безпосереднього дотику, так і через предмети спільного користування. Статеводозріла самка коростяного кліща переноситься на шкіру здорової людини зі шкіри хворого, з одягу, білизни, рушників, рукавичок та інших предметів індивідуального користування. Умови для зараження коростою створює тісний контакт з хворим, зокрема спільна постіль.

Більшість дослідників корости схильні вважати, що джерелом інвазії у 50-60% випадків хвороби був статевий партнер, у 10% – брати та сестри, у 5% – діти, у 7% – інші родичі, у 10-13% – інші особи. Сім’я є головним осередком хвороби під назвою короста!

Епідеміологічний аналіз свідчить, що при контакті з джерелом збудника хворіє третина членів сім’ї, а джерелом інвазії найчастіше бувають дорослі. Захворіти на коросту можна в усі періоди року, а підвищення
захворюваності на коросту спостерігається в осінньо-зимовий період, хворих часто виявляють під час масових профілактичних медоглядів населення, особливо дитячих та юнацьких закладів.

Деякі причини зростання захворюваності: невиконання рекомендацій лікарів щодо профілактики та лікування; самолікування пацієнтів, які самі собі встановили помилковий діагноз ( алергійні реакції); частішають випадки корости через контакти з особами, які не мають постійного місця проживання; поширення міграційних процесів – перебування у місцях відпочинку, у відрядженні, тощо.

Збудник корости – кліщ, який паразитує у верхніх шарах шкіри. Морфологія коростяних кліщів зумовлена глибокими пристосуваннями до внутрішньо-шкірного паразитизму. Більшу частину життя кліщі проводять у товщі шкіри. Самка прогризає ходи в епідермісі, живиться і відкладає яйця. Добова плодовитість самки – від 1 до 4 яєць, кількість яєць в одному ході – в середньому 8-10 штук.

Основні прояви корости:

– свербіж шкіри, що посилюється ввечері та вночі;
– наявність типових коростяних ходів на шкірі;
– типова локалізація висипань: бокові поверхні пальців кистей, згинальні поверхні променево-зап’ястних та ліктьових суглобів, передньобокова поверхня живота, ділянки навколо пупка та сосків, а також поперекова та пахвинна ділянки, сідниці, внутрішня поверхня стегон;
– при висиханні міхурців і пустул в ділянці молочних залоз, на сідницях, стегнах, животі утворюються кірки;
– відсутність ефекту від лікування антигістамінними, десенсибілізуючими засобами, в т.ч. від місцевого
використання кортикостероїдних засобів.

Хворі часто протягом тривалого часу розповсюджують коросту тому, що помилково вважають це алергічними реакціями чи мікробним ураженням шкіри і відповідно лікуються без ефекту. Якщо вам здається, що ви визначили ознаки присутності коростяного кліща, то найкраще зверніться до лікаря для підтвердження корости і призначення необхідного лікування. У лабораторіях лікувально-профілактичних закладів для підтвердження діагнозу проводяться дослідження на наявність кліщів.

У вогнище інфекції необхідно проводити поточну та заключну дезінфекцію одягу та постільних засобів хворого. Натільна та постільна білизна, якими хворий користувався до і в період лікування, підлягають кип’ятінню і пранню. У зимовий період часу при мінусовій температурі ці речі витримують 3-4 години на відкритому повітрі, ефективним також є прасування.

Профілактика корости ґрунтується на обов’язковому стаціонарному або амбулаторному лікуванні хворих, встановленні джерела захворювання, огляді всіх осіб, з якими хворий мав побутовий чи статевий контакт.