Ведуча та співачка з пластиною у нозі захищає Україну у лавах криворізької ТрО

До того як стати військовослужбовцем 3-го батальйону 129 окремої бригади ТРО, «Ліса» була співачкою та ведучою заходів. Бійчиня співала у гурті «Mirra». Крім цього Захисниця волонтерила, була в «гарячих точках» на фронті, привозила місцевому населенню та бійцям допомогу.

Повідомляє Інформатор з посиланням на сторінку 129 бригади ТРО у facebook.

У цивільному житті дівчина співала у музичному гурті, з яким вона робила благодійні концерти та виїжджала за кордон.

Раніше дівчина бойового досвіду до цього не мала. Пройшла лише курс молодого бійця та навчання з тактичної медицини.

На питання, чому вона пішла воювати «Ліса» відповіла: «Тому, що на нашу країну напали. Я взагалі вирішила це ще з першого дня повномасштабного вторгнення. Просто лише зараз я вступила до лав, тому що раніше мене не брали. По-перше, в мене маленька донечка, батько якої також військовий, а по-друге, тому що в мене в стегні пластина після ДТП».

6-річну донечку зараз доглядають батьки, в той час, коли Мама на передовій рятує життя бійців. «Вирішення цієї проблеми знайшли. Було б тільки бажання»- говорить «Ліса». На передовій менш як місяць бере участь в бойових діях, але адаптувалась швидко до нової обстановки, обстрілів та графіку, в цілому.

«Не буває і дня, щоб отримані навички не знадобились, тим більше медиків не завжди вистачає. Тому вважаю, що за час проходження підготовки навчили добре, принаймні отриманих знань більш ніж достатньо. Залишилось їх лише «відточити», за що велика дяка нашим інструкторам, що діляться досвідом та дають величезний багаж знань».

Дівчину вдома чекає донечка, це і є мотивацією «Ліси» звільняти від загарбників Україну.

«Я розумію, захиститись від війни важко як вдома, так і на передовій, але бодай я роблю свій внесок в боротьбі за Україну. Хоча б мінімальний, хоча б якийсь. Якби було більше людей, які хочуть внести свою «лепту» в цю війну, то була б більш спокійна навіть за безпеку своєї доньки.

Після перемоги Наша Захисниця мріє про одне – побачити доньку та сходити з нею до звичайної піцерії, тим більше це була обіцянка від Мами, коли та йшла на війну.

«Ми зробимо з нею «їстівне турне». Ми довго домовлялися з нею, щоб вона відпустила маму воювати. Тому серед поставлених умов для згоди, крім перебування на зв’язку та зустрічей зрідка, була ще й така домовленість. Тому зараз, через деякий час, донечка вже спокійно сприймає факт того, де знаходиться її мама. Навіть навчилася читати, поки мене не було».

Олена Шевченко