14 січня Станіслав Ковтун вижив не інакше, як дивом. Чоловік майже пів століття прожив у знищеній ворожим ракетним ударом багатоповерхівці. Того дня, через відсутність світла, він вирішив замінити тренування в залі пробіжкою.
Як повідомляє Інформатор Кривий Ріг з посиланням на Інформатор Дніпро, на косі було б чимало людей, яких довелося б оббігати, тож чоловік вирішив попрямувати на набережну.
Це і врятувало йому життя, бо у разі маршруту прокладеного косою чоловік би стояв на світлофорі біля епіцентру вибуху.
“Я перейшов пішохідний перехід біля новобудови та стояв біля ялинок, налаштовуючи музику на айфоні для пробіжки. Вибух кинув мене на землю. Точніше вибух був такої сили, що я інстинктивно сам стрибнув на торішню, жовту траву. Машинально я глянув у бік звуку. Я побачив величезну вогненну кулю – як помаранчевий апельсин, що збільшується в розмірі і потім лопнув і перейшов у густий чорний дим. Спершу я подумав, що прилетіло до сусіднього будинку або взагалі між ними. Незрозуміло через повалене диму. Бачив лише як розірваними сухожиллями танцювали контактні дроти тролейбусних ліній. З клубів диму стали виляючи вискакувати автомобілі. Вони підстрибували на асфальті та я не міг зрозуміти чому. Побігши до будинку я побачив шматки бетону на дорозі – ось чому”, – розповідає Станіслав.
Він згадує, біля місця вибуху горіло багаття з припаркованих машин. Там було акуратне паркування для мешканців. Один за одним почали вибухати бензобаки.
“Я вже побачив що прилетіло до нашого будинку та частина зруйнована. Але з боку Дніпра підійти було неможливо – вибухали машини. Я побіг у арку надвір. Може комусь допомогти. Я не впізнав свого подвір’я. На місці корпусу – дірка та купа залізобетонних плит звідки лунали страшні крики. Це були не крики болю чи страху. Це були якісь інші за своїм звучанням крики, від яких холоділо серце. Поряд теж кричали. Страшно кричали. Це були ті мешканці, які у справах чи на прогулянку вийшли з дому. Вони стояли та кричали. Я був серед цього крику і почував себе безпорадним. Плити не могли б підняти й десять чоловік. Поранених біля будинку, принаймні я не побачив, щоб віднести їх убік”, – ділиться моторошними згадками чоловік.
Перші хвилини після вибуху
Він пригадує, як на подвір’я влетіла поліція. У мегафон стали кричати щоб усі відійшли убік, тому що є загроза детонації заряду, що залишився. І не знімати нічого.
“Я побіг до батьків. На дев’ятий поверх я злетів. Світла вже не було, що зрозуміло. Дзвінок не працював і я бив кулаками у двері, але мені ніхто не відчиняв. Візуально оцінивши, що квартира ціла, а машина у дворі я зрозумів, що вони якщо не в квартирі (вони були в квартирі), то у дворі – народ став вибігати з валізами у двір. Я почав дзвонити. Мережа лежить. Ні мобільного, ні інтернету, жодного зв’язку. До мене намагається достукатися із Праги сім’я по всіх каналах я не можу відповісти. Повідомлення не надсилаються. З айфоном я побіг дивитися все-таки, що там у мене”, – розповідає дніпрянин.
Вибухова хвиля пройшла по обидва боки фасаду будинку, зриваючи кондиціонери та вибиваючи вікна з рамами.
“Пробігаючи повз свої балкони я побачив що хвиля вибила все скло. Зайшовши всередину однокімнатної я побачив що вибило і склопакет, а засклене вікно в кімнату розлетілося на дрібні уламки. У моїй сусідній квартирі перекосило двері на балкон і вибило кріплення. Звідси можна було зробити висновок, що сила вибуху була значною.Навіть на першому поверсі магазину, що знаходиться на іншому кінці будинку, вибило весь тамбур. Ті, хто були у будинку, не епіцентр вибуху, сказали що будинок затрусився весь. Адже в ньому кілька корпусів”, – розповідає чоловік.
Будинку, у якому ти жив сорок сім років, вже немає
Він пригадує, було вже темно. Але подвір’я було яскраво освітлено прожекторами. Працювала спецтехніка та рятувальники. Поступово на подвір’ї з’явилися намети допомоги.
“Зараз пішов третій день (ред.: 16 січня), а люди працюють цілодобово. Повз вікна моєї квартири постійно виїжджають самоскиди з уламками будинку. Іноді падають плити і ти на секунду смикаєшся. Але взагалі я не відчуваю якихось сильних емоцій. Мозок віддавав команди-прибрати уламки скел забити вікна, підзарядити телефони, нанести води на шостий поверх без ліфта. Їсти не хочеться зовсім. Іноді пожуєш щось і вип’єш п’ятдесят грам щоб заснути о четвертій ранку. Ні не через страх – просто не хочеться. Листаєш стрічку фб і телеграм – якийсь хайп і срач і таке враження що це взагалі десь у паралельному всесвіті. Ти усвідомлюєш що того будинку, в якому ти жив сорок сім років, вже немає. Це буде інший будинок. З незагоєною раною. Щодня ти будеш проходити повз ті під’їзди й пам’ятати 14 січня 2023 року. Світла пам’ять невинно вбитим сусідам”, – написав Станіслав Ковтун.
Раніше Інформатор писав про те, що у Дніпрі завершилася пошуково-рятувальна операція на зруйнованому російським обстрілом будинку.
Підписуйтесь на Telegram канал Інформатор Кривий Ріг , а також у Viber і дізнавайтеся першими про головні новини міста.
