Яким був новорічний стіл криворіжців наприкінці минулого сторіччя

Скоро Новий рік. І хоча українці відзначатимуть його у тяжкий, воєнний час, це свято надії на те що все погане залишиться торік, а все добре, щасливе прийде у році наступному залишиться святом. Навіть у бліндажах та окопах з’являться привезені волонтерами маленькі ялики та домашні смаколики. А ті, кого захищають наші героїчні воїни, зберуться вдома за святковими столами.

Інформатор розповість про те, як готувалися криворіжці до Нового року та яким був їх новорічний стіл наприкінці минулого сторіччя.

Як починали підготовку до свята.

Новий рік починався зі святкових листівок. Поздоровити треба було всіх рідних та знайомих. Тому вже за два тижні поштові скриньки, які у ті часи висили чи не на кожному куті, завжди були повні. Хто не встигав, надсилав телеграми. Це було набагато дорожчим, але на пошті за день-два до свята шикувалися величезні черги.

Крім того, це був час тотального дефіциту харчових продуктів. Ні, люди не голодували, але м’ясо, ковбасу, тим більше зелений горошок, шпроти, майонез, шоколадні цукерки доводилося не просто купувати, а діставати. Тому готуватися до святкування починали вже за декілька місяців. За тушками курей, яких за шкіру синюшного відтінку називали “синіми птахами”, доводилося стояти величезні черги. Про те, що можна купити окремо крильця чи філе, не йшло мови. З продавцями, тим більш завідуючими відділами чи навіть директорами магазинів, намагалися дружити, бо саме від них, чи буде на святковому “дефіцит”, по якому визначалася приналежність громадянина до того чи іншого кола суспільства.

На підприємствах існувала так звана система передсвяткових замовлень. Щасливий власник номерка ішов з ним до магазину та отоварювався усілякими смаколиками на кшталт копченої ковбаси чи м’ясних реберець, інших м’ясних делікатесів, рідкісних консервів, індійської розчинної кави, згущеного молока, елітного шоколаду і коньяку, апельсинів і мандаринів. Отримували такі номерки не всі — лише керівний склад і передовики виробництва у якості заохочення, або розподіляли шляхом жеребкування.

Партійно-господарські керівники й працівники апарату мали взагалі свої окремі джерела постачання, до яких простим криворіжцям було зась. Тому останнім, аби накрити новорічний стіл, треба було пройти такий собі “квест” вищого рівня складності: напередодні свят чатувати під магазинами, чи, бува, не “викинуть” чогось, або “діставати” по блату. Щось можна було придбати на міському базарі. Виручали й родичі в селі. От так і виходило, що в магазинах нічого немає, а столи ломилися від наїдків.

Що було на новорічному столі у різні роки

В цілому новорічні столи були зазвичай прості, але рясні. Зазвичай виставлялося безліч страв у святковому посуді. Наприклад набір чарок-рибок був у кожній другій родині. Або ж салатниці із кришталю, які діставали лише на значні події.

Обов’язковими у меню були салати “Олів’є”, “Мімоза”, печінковий торт. Оселедець під шубою вже став традиційним. А крім того –  нарізка з ковбаси та шпроти. Нікуди не зникли домашні соління, торт з магазину, легендарна заливна риба, якісна горілка та шипучка під назвою “Радянське Шампанське”. Готували, що називається відрами. З’їсти все було неможливо фізично. Доїдали тиждень. Інколи викидали.

Скільки коштували ялинкові прикраси

У домівках криворіжців здебільшого ставили живі ялинки, хоча придбати справжню лісову красуню, а не обскубану палку, було нелегко. Часто з двох-трьох “палок” з допомогою цвяхів “ліпили” одну ялинку.

Традиційно людно було в місцевому універмазі, де рівняни поповнювали домашні запаси ялинкових прикрас, дощиків, бенгальських вогнів, хлопавок. Коштувало все це щастя від шести копійок за хлопавку до 2-3-х карбованців за великі, яскраві кульки з виїмками, борозенками, “сніговим” покриттям. До 1966 року у нашій країні ялинкові іграшки виготовляли і розфарбовували вручну. Саме такі іграшки дуже цінують колекціонери в усьому світі. Усі пізніші екземпляри — спрощені й стандартизовані — за версією Міжнародної організації колекціонерів ялинкових іграшок “Золоте сяйво” (Golden Glow) не становлять жодної цінності.

Про підсобні господарства та буфети

Популярними були підсобні господарства, як існували при великих заводах та комбінатах. Вони поставляли м’ясо та овочі для заводських їдалень, але перепадало й робітниками. По черзі кожен підрозділ отримував 2-3 кілограми м’яса чи ковбаси на працівника. За гроші, звичайно. У буфети таких їдалень інколи завозили цитрусові, банани та інші екзотичні фрукти. За ними у робочий час шикувалася величезна черга. Одна людина займала чергу на цілий відділ. Так готувалися до Нового року.

Традицією святкування роками залишалися телевізор зі святковим поздоровленням лідера країни, “Блакитним вогником” та “Іронією долі”.

Новорічний стіл періоду перебудови

У 90-ті роки, попри перебудову, святковий стіл мало змінився, якщо говорити про страви взагалі. Це – ті ж бутерброди зі шпротами, мандарини, “Олів’є”.

Інша річ – країна походження інгредієнтів. Відкриття “залізної завіси” спричинило величезну цікавість до всього іноземного та прорив імпортних продуктів на український ринок.

Розчинні напої із пакетиків, цукерки та шоколад, сири-трикутнички, курка-гриль, лікери – все це опинилось і на новорічних столах.

Люди старшого покоління добре пам’ятають лікер “Амарето” та коньяк “Камю”  зроблені десь у підпільному цеху із присмаком спирту та дуже далекими за якістю від оригіналу. А ще горілку “Распутін”, про яку казали: “Якщо Распутін починає підморгувати без нахилу пляшки, то ти випив уже достатньо”. Річ у тому, що на справжній етикетці справжнього “Распутіна”, якщо дивитися на неї під певним кутом, Распутін починав підморгувати, а на підробній – ні.  А все тому, що важливою у покупців вважалися не ціна продуктів та їх якість. Часто це був дешевий сурогат та “хімія”. Головним був сам факт “іноземності”.

Саме у 90-ті модним стало святкувати прихід нового року у нічних клубах, ресторанах та кафе, а якщо все ж таки зустрічали свято вдома, то неодмінно, як і раніше, сім’єю з друзями “під телевізор”.

Подарунки тільки для дітей членів профспілки

Щодо дітей, то для них у Палацах культури промислових підприємств організовувалися ялинки. Запрошення на ці дійства роздавали батькам за місцем роботи, але лише членам профспілки. До такого запрошення додавався окремий “корінець” з печаткою для отримання подарунка. Саме подарунки — зазвичай кондитерські набори з 1-2 мандаринками, запаковані в красиві кольорові коробочки чи торбинки — були головною принадою свята. Такі подарунки від профспілок з батьківської “роботи” отримували й інші діти, які не потрапили на свято до Будинку культури чи клубу. Але тільки ті, кому ще не виповнилося 14 років.

Як українці зустрінуть рік 2023, тяжко навіть уявити. Для нас зараз головне, щоб вибухи та звук повітряної тривоги не глушив дзвін кришталевих бокалів із шампанським, а нашим героям на передовій було тихо й хоч на нетривалий час спокійно. А ще всі ми дуже хочемо та віримо, що наступний рік принесе в Україну такі бажані для всіх українців мир, спокій та перемогу.

Раніше Інформатор писав про те, як ворожити на Новий рік і що з цього може вийти в наші дні.

Підписуйтесь на Telegram канал Інформатор Кривий Ріг і дізнавайтеся першими про головні новини міста.

Альона Свірідова