Криворізькі гвардійці допомагали цивільному населенню та евакуацію поранених на Донеччині. А також вводили в оману окупантів передаючи неправдиві дані через вороже прослуховування.
Історію криворізьких гвардійців Тараса та Олега опублікували на сторінці Криворізької Нацгвардії, – передає Інформатор.
Тарас і Олег проходили службу в патрульному підрозділі Нацгвардії. Під час чергової ротації в районі проведення операції Об’єднаних сил, виконували завдання з охорони взводних опорних пунктів, біля одного з населених пунктів на Донеччині. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, їх опорний пункт був найвіддаленішим. Перші дні мобільного зв’язку майже не було, а радіостанції постійно прослуховували російські війська. З часом військові почали використовувати це на свою користь, передаючи неправдиві дані, аби збити з толку противника.
«У Волновасі, коли ми зв’язувалися «радійкою», менш ніж за 5 хвилин до нас летіли снаряди від росіян», – розповідає Тарас. На початку березня, коли нацгвардійці та військовослужбовці Збройних Сил зайшли у Волноваху, від міста вже майже нічого не залишилося – кожен будинок був пошкоджений внаслідок російських обстрілів. Олег та Тарас виконували завдання у різних частинах міста, але підтримували зв’язок. Їх напрямки «кошмарив» російський танк. Дізнавшись, що в українських військових є «Джавелін», рашисти змінили тактику.
«Одна із наших позицій була у балці, де дивом зберігся невеликий пішохідний місток. Місцеві у тому районі ще залишалися, однак, росіяни їх постійно обстрілювали. Після кожного обстрілу ми виїжджали туди на допомогу», – розповідає Олег, – Внаслідок одного з таких обстрілів постраждала подружня пара пенсіонерів – дідусь з бабусею отримали важкі осколкові поранення ніг». Легковиком, який був у розпорядженні військових, Олег та Тарас якомога швидше доставили їх у лікарню. Пізніше гвардійцям стало відомо, що жінка втратила ноги, але вижила.
«Через зруйновані мости та побиті дороги «швидка» не могла проїхати у обстріляні населені пункти, тому, забирала поранених у нас», – розповідають гвардійці. Постраждалих доставляли до віддаленої позиції, де вони отримували першу медичну допомогу та чекали на евакуацію. Дуже часто бійці самостійно виїжджали забирати поранених з поля бою, попри обстріли та небезпечну близькість противника.
«Евакуація поранених в лікарню могла займати кілька годин, але кожна витрачена хвилина варта врятованого життя», – стверджують гвардійці.
