Сергію Мирошнику з Донеччини прийшлося двічі за життя тікати із сім’єю від війни. Наразі прихисток, роботу і захист, сім’я Мірошник отримала у Кривому Розі.
Сергій народився й виріс у місті Комсомольське на Донеччині Багато років Сергій працював черговим електрослюсарем на підприємстві ПРАТ «Комсомольське рудоуправління», але після подій 2014 року життя стало нелегким, але рідне місто й улюблена робота тримали родину Мірошників у Комсомольському, – розказує Інформатор з посиланням на Метінвест Кривий Ріг.
У 2017 році у псевдореспубліці «ДНР» відбулася націоналізація, і наше підприємство просто відібрали, – згадує Сергій. – Я змушений був звільнитися, а для того, щоб сім’ю прогодувати, працював сам на себе. У 2019 році мені запропонували посаду електромонтера дільниці вловлювання та сіркоочищення на коксохімічному виробництві комбінату Азовсталь. Так я з родиною опинився в Маріуполі. Там у нас було спокійне й комфортне життя, там у січні 2020 року народився мій син. Це ми вже вдруге тікаємо від війни…
У Маріуполі Сергій Мірошник із дружиною та дітьми жили в Лівобережному районі, на вулиці Азовстальській. На останніх кадрах, які він бачив у мережі, було видно, що зараз від його будинку не залишилося нічого.
На момент початку війни 24 лютого Сергій був у плановій відпустці. Оскільки завжди працював позмінно, мав звичку рано прокидатися. Тож і тієї ночі десь о третій годині вийшов на кухню та ввімкнув телефон. Сидів і переглядав оголошення про продаж генераторів, бо розумів, яка це незамінна річ для живлення побутових приладів і телефонів на випадок, коли раптово вимикається світло. Наче відчував щось. Уже після четвертої години ранку почув гучну канонаду. Як йому здалося, перші постріли були в районі парку «Веселка». Від будинку, де мешкав Сергій із родиною, до того парку пішки було десь хвилин 20. Чомусь відразу зрозумів – почалася війна.
– Я моніторив абсолютно всю інформацію, що на той час можна було знайти, – розповідає Сергій. – Мене події 2014 року навчили бути пильним у всьому, проводити аналогії, порівнювати, що кажуть, де кажуть… У нас вже й валізи були зібрані, бо не довіряв я тому, що відбувається, і відчував, що щось не так.
Виїзд окупованого Маріуполя: “Просто пощастило”.
Кілька днів Сергій не міг наважитись виїхати: інформації надходило мало, деякі сусіди та знайомі говорили, що військові не випускають із міста. Та коли ввечері 27 лютого над їхнім будинком довго кружляв МІГ-29, а згодом з цього винищувача був обстріляний сусідній квартал, родина Мірошників прийняла складне рішення. Зранку 28 лютого завантажили в невелику машину все, що змогли. Здебільшого це були найнеобхідніші дитячі речі, а все те, що було нажито й куплено за ці роки, залишилося в Маріуполі.
Коли автомобіль виїхав на Запорізьке шосе, була складна зупинка на блокпосту. Наші захисники, дбаючи про безпеку людей, застерігали Сергія від ризикованої подорожі. Але він переконав, що залишатися не планує та вже все це проходив і раніше, тож знає, що в місті буде далі. Хлопці поступилися й порадили надалі триматися центру дороги, ніде не зупинятися та на узбіччя не з’їжджати.
– Від’їхавши від блокпоста буквально пів кілометра, я зрозумів, про що говорили наші військові, – пригадує Сергій. – Скрізь був суцільний жах: розбиті та розстріляні цивільні машини, на асфальті багато слідів важкої техніки. Швидше за все, там ішли запеклі бої. А такі ж звичайні люди, як і ми, в перші дні намагалися виїхати й потрапили під обстріл.
До Оріхова родина добралася без перешкод, а вже на в’їзді в місто був блокпост ЗСУ, де хлопці дуже здивувалися та водночас зраділи, коли побачили цілу й неушкоджену автівку з людьми, яким пощастило виїхати з Маріуполя. Далі був шлях до Запоріжжя, а вже звідти – у Кривий Ріг.
Кривий Ріг Сергій обрав невипадково: тут із 2019 року проживає його земляк і колишній колега з рідного Комсомольського. У той рік, коли Сергій Мірошник вирушив у Маріуполь влаштовуватися на Азовсталь, Всеволод Мисліборський переїхав до Кривого Рогу. Тепер вони знову працюють на одному підприємстві – на ЦГЗК.
Зараз родина Мірошників мешкає на мікрорайоні Зарічний. Сергій зазначає, що є віддалена схожість із Маріуполем, і люди такі ж доброзичливі та привітні.
– За Маріуполем дуже сумую, – ділиться чоловік. – Хоча це й не моя батьківщина, але там народився син. З Маріуполем пов’язані тільки найприємніші спогади. Відбудоване місто, розвинена інфраструктура, повністю оновлений автопарк, дорогами їздять не маршрутні таксі, а нові автобуси та тролейбуси. Було не місто, а цукерочка! Дуже красиве, комфортне, класне, але вже тільки було.
– Мене добре зустріли на Центральному комбінаті, – розповідає фахівець. – І у відділі найму та розвитку персоналу, і в цеху – скрізь люди щирі, чуйні, дружні, – поділився Сергій.
