Перша леді України Олена Зеленська опинилася на шпальтах американського видання TIME і розказала, як для неї розпочалася повномасштабна війна. Від перших вибухів у лютому до активної допомоги постраждалим від російської агресії українцям у травні.
Інформатор з посиланням на американський тижневик TIME, розкаже вам історію “особистої війни” Олени Зеленської.
Російська атака почалася перед світанком наступного дня, і вона розколола родину Зеленських так само, як і мільйони інших українців. Володимир Олександрович залишився керувати країною в центрі Києва, а його дружина переховувалася з двома дітьми. Її проекти з покращення освіти та охорони здоров’я країни були припинені, як і її кар’єра сценариста. В оточенні солдатів вона рідко точно знала, де ночуватиме тієї чи іншої ночі.
Але через 10 тижнів після вторгнення Зеленська вийшла зі сховища, і відтоді вона знайшла свій голос як лідер військового часу іншого роду. Тоді як її чоловік зосередився на забезпеченні зброєю та іншою підтримкою Заходу, перша леді присвятила себе допомозі країні впоратися з травмами, як колективними, так і особистими.
У травні вона запустила урядову ініціативу, щоб зробити психологічну підтримку доступною для кожного українця. Зараз вона почала навчання психологів-консультантів, створила гарячі лінії з питань психічного здоров’я та залучала іноземних експертів для надання клінічної підтримки.
Психічні наслідки війни величезні. За оцінками Міністерства охорони здоров’я України, 15 мільйонів людей — майже третина населення — ймовірно потребують психіатричної допомоги. Близько 8 мільйонів були переміщені через війну, переважна більшість з яких – жінки та діти. Кількість військовослужбовців зросла приблизно втричі з початку вторгнення до понад 700 000, і багато з них, ймовірно, зазнають травм під час служби. «Це може мати величезні наслідки для країни, — сказала Зеленська TIME в інтерв’ю в президентській резиденції 20 червня, — якщо ми не вилікуємо посттравматичний стрес постраждалих від війни українців».
Збройним силам України знадобиться допомога у перевірці солдатів на ознаки посттравматичного стресу. Переконати звичайних українців звернутися за допомогою також буде складним завданням. Коли 44-річна Зеленська розповідає про свої зусилля в цій сфері, вона часто запозичує англійську фразу — mental health — оскільки це поняття важко описати українською. «Ми особливо недовірливо ставимося до термінів, які включають слово психо», — каже Олена. Психотерапія в українців асоціюється з державними притулками — місцями, призначеними для ізоляції хворих від суспільства. Зеленська каже, що велика частина цих страхів має коріння в Радянському Союзі, де покоління українців виховувалися так, щоб справлятися з травмою, приховуючи її. За її словами, ставлення було таким: «Розберіться з цим, подолайте це, а якщо ви скаржитеся, ви слабкі».
Травма війни почалася для Зеленської ще до світанку 24 лютого, коли гуркіт вибухів змусив її прокинутися. Вона встала з ліжка і знайшла чоловіка в сусідній кімнаті, вже одягненого в робочий костюм.
«Емоційно він був схожий на струну на гітарі», — каже вона: натягнутий, готовий аж тріснути. Але на його обличчі не було ні страху, ні розгубленості, згадує вона. «Він був повністю зібраний, зосереджений».
Вони розмовляли лише кілька хвилин. Президент сказав їй, що почалася війна.
«Йому більше нічого було сказати, — згадує Зеленська, — і я не знала, що запитати». Він пообіцяв зателефонувати їй пізніше того ж дня і сказати, що робити далі.
Коли президент вискочив за двері, діти вже прокинулися і, здавалося, розуміли, що відбувається. 9-річний Кирило з тихо слухався маму, складаючи в маленький рюкзак кілька своїх речей: фломастери, книжку-пазл, деталі частково зібраного конструктора Lego. Його сестра, 17-річна Олександра, спілкувалася зі своїми друзями через соцмережі, намагаючись краще зрозуміти, що відбувається на вулиці.
На Півночі України російські війська здійснили атаку через кордон на світанку, маючи на меті оточити столицю та повалити уряд Зеленського. З повітря російські десантники спускалися на Київ і намагалися захопити аеропорти. Українські війська та добровольці вели наполегливу боротьбу. Коли того ранку перша леді стояла біля вікон свого помешкання, винищувач розірвав небо, пролетівши досить низько і вона відчула звук у грудній клітці. Охоронці сказали сім’ї, що потрібно спуститися в підвал. Був ризик, що росіяни бомбардуватимуть їх з повітря.
Зеленська з дітьми не хотіли тікати. Коли президент зателефонував, вона сказала йому, що вдома вони почуваються безпечніше, ніж у якомусь таємному місці, і не хочуть залишати своїх домашніх тварин: двох собак, кота та папугу Кешу. Але сперечатися не було сенсу. Адреса родини була оприлюднена в ЗМІ. Тож перша леді зібрала речі родини в одну валізу, і вони поїхали до президентської резиденції попрощатися з Зеленським.
Поки вони приїхали, президент вже вирішив залишатися в Києві. Його команда була зайнята створенням командного центру в його офісі та в ситуаційній кімнаті на другому поверсі. Прощання було несентиментальним. Родина навіть не зайшла до окремої кімнати, щоб поговорити. Вони обнялися в коридорі, обмінявшись кількома поспішними словами, поки помічники пробігали повз.
“Це була спокійна розмова на дорогу”, — каже вона. Вони обоє в цей момент виступали опорою для своїх дітей, намагаючись переконати їх, що немає причин для паніки.
Обоє розуміли небезпеку. Західні спецслужби попередили Зеленського, що росіяни мають на меті вбити або захопити його.
«Ворог позначив мене як мішень №1, – сказав президент у відеозверненні на другий день вторгнення, – а мою сім’ю – як мішень №2».
Щоб мінімізувати ризик вбивства, Зеленській та її дітям довелося переховуватися. Вони не могли взяти з собою мобільні пристрої або увійти в облікові записи в соціальних мережах, за допомогою яких можна було їх відстежити. Перед виходом із комплексу Зеленська опублікувала у Facebook звернення до народу України. Частини цього читаються як благання до самої себе.
«Сьогодні я не буду панікувати і плакати. Я буду спокійною і впевненою», – написала вона. «Мої діти дивляться на мене».
Друзі в Європі запропонували сім’ї прийняти їх на час війни. Але Зеленська з дітьми не поїхала з країни. Вони також не були замкнені в якомусь таємному підземному бункері. Вони залишилися в Україні, але були змушені переїжджати.
«Ти просто сподіваєшся, що зараз ти в безпеці», — каже вона про свої думки в ті перші дні. «Ви не знаєте, що буде через дві години». Невизначеність породила звичку максимально використовувати зручності в тих місцях, де вони були використані, каже вона, «тому що ти не знаєш, коли ще встигнеш наступного разу потрапити у нормальний душ».
З міркувань безпеки їм не дозволили поспілкуватися з президентом по відеозв’язку. Тижнями вони спілкувалися лише по захищених телефонних лініях, про які потрібно було домовитися заздалегідь. Але вони багато бачили його по телебаченню. Незважаючи на складність тем, які торкався Президент у своїх промовах, нічні виступи були розрадою для його дітей.
«Вони бачили, що тато був на роботі і виглядав добре», — каже Зеленська. «У цьому була певна стабільність».
Але далі працювати їй було важко. Її кампанію в галузі освіти, як і програму покращення шкільних обідів, довелося призупинити, оскільки школи по всій країні закрилися. Також Зеленська призупинила свою кар’єру сценариста гумористичних шоу, якою вона продовжувала займатися, будучи першою леді.
«До війни я могла робити і те, і інше», — каже вона. «Більше ні».
Перші дні вторгнення не залишили місця для скорботи. Зеленська справлялася зі стресом, одягнувши маску оптимізму. Однак невдовзі адреналін почав зникати, і жахлива реальність їхньої ситуації постала в центрі уваги. Росіяни вже прокотилися величезними регіонами південної та східної України, а їхні танки рухалися на південь, щоб оточити столицю. Мільйони українців тікали від війни, включно з багатьма найближчими друзями родини.
«Я розуміла, що, можливо, більше ніколи не побачу їх, усіх, кого люблю», — написала Зеленська Vogue у квітні. Їй було важко зв’язатися з близькими, і вона не могла зрозуміти, де вони були, і навіть чи вижили.
«Це був, мабуть, перший раз, коли я заплакала, вперше дала волю своїм емоціям. Я просто не могла цього прийняти».
На другий тиждень Зеленська та діти ввійшли в звичний режим. Кирило займався школою, годинами малював. Деякі з його фотографій хвилювали його матір. Замість звичних ескізів Бетмена і Людини-павука він зображав сцени війни і руйнувань. Олександра, яку родина називає Сашком, стежила за новинами та допомагала сім’ї. Заборона на використання соціальних мереж виявилася не такою важкою для 17-річної дівчини, як очікувала її мати.
«Все було добре», — каже Зеленська про свою дочку. «Виявляється, її залежність від телефону була не такою сильною».
З часом протоколи безпеки настільки пом’якшилися, що дозволили родині отримати доступ до Інтернету. Зеленська змогла відстежувати заяви чоловіка та інші джерела інформації про війну. Новини, які вони доносили, у поєднанні зі звуком сирени повітряної тривоги часто не давали їй спати.
«Це огидна звичка, — каже вона, — читати новини вночі».
Мільйони українців місяцями живуть так, вбираючи через екрани хвилі страху і трагедії. Одна історія особливо сильно вразила Зеленську. На початку травня вона прочитала кілька сторінок із щоденника 8-річного хлопчика, який пережив російську облогу Маріуполя, портового міста, яке було перетворене на руїни під час російського бомбардування.
«Мої дві собаки померли», — написав хлопець в одному записі. «Як і моя бабуся Галя, і моє кохане місто».
Історія хлопчика показала всю глибину травми, з якою стикаються українські діти.
«Уявіть, як це може вплинути на психіку нормальної дитини, яку не виховували для війни, не навчили ненавидіти», – каже перша леді. «І таких дітей тисячі». Допомогти їм вилікуватися після цієї війни буде викликом для поколінь, і Зеленська намагалася зробити цей виклик своїм.
8 травня, у День матері, Зеленська вийшла, щоб зустрітися з Джилл Байден, першою леді США, у школі на заході України, яку перетворили на притулок для сімей переміщених осіб. Поява стала для Зеленської початком нового амплуа. Відтоді вона стала активним і помітним прихильником захисту України на міжнародній арені. Значна частина її роботи була зосереджена на розширенні можливостей організацій, які спеціалізуються на лікуванні травм, і зв’язку їх з державними установами, такими як Міністерство охорони здоров’я, які можуть полегшити догляд за людьми, які цього потребують.
Після більш ніж двох місяців переховування вона надолужує згаяне. Її дні насичені виступами, зустрічами, панельними дискусіями та інтерв’ю. Її друзі з усього світу запропонували допомогу. Перша леді Ізраїлю Міхал Герцог допомогла Зеленській створити навчальні програми для українських травматологів. Перша леді Польщі Агата Корнгаузер-Дуда тісно співпрацювала з Зеленською, щоб допомогти українським біженцям.
«Цей наш клуб дуже допоміг», — каже Зеленська. «Ми розуміємо один одного».
Вони з чоловіком й досі живуть окремо, і Зеленська розуміє, що у її родини мало надії повернутися до нормального життя, поки вирує війна. Коли вони ненадовго зустрілися в травні, діти притиснулися до Зеленського, насолоджуючись можливістю обійняти його вперше за кілька місяців.
«Це було зворушливо», — каже перша леді. Вона лише визнає, що діти все ще найчастіше бачать його по телебаченню, і вони не можуть повернутися до своїх сімейних розпорядків перегляду фільмів і спільної їжі.
У певному сенсі розлука здається доречною. В Україні розділені мільйони сімей. Як і вони, Зеленські потребуватимуть емоційної підтримки, оскільки боротьба триває, а кількість жертв зростає.
«Щодня ви читаєте про них, ви чуєте про них, ви вбираєте це, і це має ефект», — каже Перша леді. «Кожен із нас, включаючи мене, відчував, що наш психологічний стан не такий, яким він мав би бути». Після чотирьох місяців війни, додає вона, «ніхто з нас не в порядку».
Олена Шевченко
